Газета Наша Дружковка
 
ДРУЖКОВСКАЯ ГОРОДСКАЯ ЕЖЕНЕДЕЛЬНАЯ ГАЗЕТА

Главная страница

№47 (209) 25 ноября 2013 г.


СОЦИУМ
Наша Дружковка


Вы еще не купили
новый "Справочник - путеводитель" по Дружковке?
Дружковка-Путеводитель

Это:
- самые точные карты поселков и микрорайонов;
- 650 географических объектов;
- круглосуточные аптеки, универсальные телефоны-автоматы, опорные пункты милиции, стоянки такси, важнейшие госучреждения, заводы;
- около 100 предприятий малого и среднего бизнеса, их адреса и телефоны;
- новейгие сведенья по истории Дружковки и количеству населения.

А кроме этого - прекрасный дизайн, офсетная печать, цветной вкладыш и цветная ламинированая обложка.

Такого Дружковка еще не видела!

Цена одного путеводителя -
10 гривен.

Спрашивайте у распространителей и в специализированных магазинах "Канцтовары".

В редакции газеты "НАША ДРУЖКОВКА"(ул. Ленина, 26) вы можете приобрести новый путеводитель за наличный и безналичный расчет.

Тел. (06267) 4-24-32,
050-560-04-57

Ми ще повернемось…

(Окончание.
Начало на стр. 1)

...19 листопада 1989 року перепоховання героїв на Байковому цвинтарі відбулося.
Ось як пише про це побратим Олекси Тихого, політичний діяч, багаторічний в’язень Левко Лук’яненко:
«Повернулися з чужини побратими. Прилетіли до Борисполя. Рання пора 19 листопада 1989 року. Софійський майдан Києва — старовинний центр і серце України. Під’їжджають авта з трунами. Люди заповнили більше половини площі й зупинили авта. Вимагали дати труни на плечі людям. Влада не хотіла. Я пішов на переговори. КГБ і комуністичне керівництво, дозволивши крізь зуби перепоховання, хотіло тепер чимшвидше відвезти труни на цвинтар і хутчій закопати. «Ні! — уперлися чекісти. — Візьмете біля університету». Наказали рухатися тільки однією стороною вулиці. Ми стали лавою перед автами з трунами, щоб їх гальмувати, й повільно пішли по Володимирській вулиці. Попереду Олекса Миколишин з великим хрестом, кілька священиків, троє з портретами в рушниках Тихого, Стуса, Литвина, похилені жовто-блакитні прапори. Їх ще небагато, але міліція не сміє виривати їх з жалобно-урочистої процесії.
Кияни стоять на тротуарах і питають: «Що це? Кого везуть? Кого ховаєте?». Їм пояснювали: «Лицарів, що згинули за волю України ось теперечки в роках 80-х».
Вони здіймали шапки і приєднувалися до сумного ходу і потік людей видовжувався й розширювався.
О Боже, Василю, що лежиш у мене на плечі, Олексо, Юрку, встаньте, подивітеся: весь Київ вас проводить! Тут вся Україна! О Ненько рідна, ти оживаєш в цих серцях!
Та чи не найкраща плата козакові за його лицарську боротьбу з ворогами отакий похорон! Ви щасливі. Ви щасливіші за тих, хто з такою ж щирістю любив Україну, але ще й досі лежить у холодних сибірських снігах.
Поставили труни біля глибоких ям. Повіви холодного осіннього вітру гасили час від часу свічки. Два великі хори поперемінно супроводжували службу Божу. Потім з десяток прощальних промов.
Опустили труни. Перехрестилися. Я кинув першу грудку землі на труну. Вона глухо стукнула, немовби я постукав в Олексієві зачинені двері і сказав: «Прощавай, друже. Я прийду до тебе. Коли закінчу свій синівський обов’язок перед ненькою Україною і вичерпаю всі свої сили. Прийду спокійно, просто, немов переступлю поріг з подвір’я до вечірньої хати».
Могила, труна. Друга могила й труна. Третя. Олекса — Василь — Юрко. Усе так просто: були — відійшли — залишилися».
* * *
Пройшло 20 років після перепоховання.
Зараз в нашій області існує і активно діє Донецьке Обласне Товариство ім. Олекси Тихого. Дуже багаточисельний осередок його саме у Дружківці та Костянтинівні. І це не дивно, бо саме тут народився, учився, жив і працював Олексій Іванович. Саме тут він пройшов становлення як людина, як особистість, як борець за волю України.
У Донбасі склалося хибне уявлення про історію краю, про видатних людей-донбасівців, про те місце, яке посідає схід України на економіко-політичній мапі нашої держави. Прикладом цього є постать Олекси Тихого. У 2011 році у селищі Олексієво-Дружківка, де навчався, жив і працював Олексій Іванович Тихий, ми робили опитування «Ким був Олекса Тихий?». Відповіді пригнічували. Люди старшого віку казали, що він був американським шпигуном. Інші вагалися з відповіддю. Лише молодь твердо стверджувала, що Тихий — це наш герой, який віддав життя за Україну.
Товариство разом з Донецькою «Просвітою» та «Союзом українок» робить багато для того, щоб ім’я Олекси Тихого було знане в нашому славному Донецькому краї. Видаються книжки про нього, проводяться щорічні Олексині читання, ведеться просвітницька робота.
На минулому тижні наше товариство послало делегацію у Київ на урочисті заходи, присвячені 20-річчю перепоховання О. Тихого, В. Стуса і Ю. Литвина. Донецька влада, як завжди, у цьому участі не приймала.
Планувалися скорботна хода від Софійської церкви до Байкового кладовища, мітинг біля могил. Але карантин вніс корективи. 18 листопада у Національному музеї Тараса Григоровича Шевченка науковці, письменники, поети, правозахисники зібралися на присвячений працям О.Тихого творчий вечір «Щоб жило людство, мій народ, мій рід». Виступали правозахисники Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Раїса Руденко, письменник Василь Портяк, син О.Тихого Володимир, інші.
Ми, як представники від Донеччини, розповіли, що робимо на батьківщині Олекси, щоб люди знали про нього, про його праці. Кияни були здивовані і раді, що у Донбасі є суспільство, яке іде по шляху, проторованому Тихим. На Донеччині живуть не тільки «бандити й футбольні вболівальники», як судять про нас, дивлячись на деяких наших лідерів. Я сказав, що у нас, на Донбасі, нема конфлікту між українською і російською, або якимись іншими мовами. Але є конфлікт між мовою культури і мовою хама. І наше товариство робить все, щоб перемогла Культура. Але, звичайно, безхребетна політика на національному рівні робить наше завдання набагато важчим. У Донбасу є культурний потенціал, і ми його віднаходимо і поширюємо. І починаємо ми з себе.
19 листопада, опівдні, на 33-їй дільниці Байкового кладовища зібралися люди, що прийшли вшанувати пам’ять героїв. Не дивлячись на осінній дощ, прийшли всі, кого очікували тут, всі, хто любить Україну, хто готовий йти за неї до кінця, як робили це Олекса Тихий, Василь Стус і Юрій Литвин.
До 12-ї години три могили вкрилися квітами, вінками, кетягами червоної калини. Алея не вміщала всіх бажаючих бачити три хреста, які гордо стояли понад дорогою.
Священики відслужили панахиду по закатованим героям. Мітинг відкрив Василь Овсієнко – співкамерник усіх трьох, правозахисник, лауреат премії Василя Стуса. Тій людині було, що сказати. Він так, як і поховані, переніс всі катування, але залишився жити. І тепер своє життя він присвячує тому, щоб не повторилися у нас в Україні ті страшні роки.
Виступили також Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк, Володимир Шовкошитний, який очолював у 1989 році експедицію по перепохованню.
На панахиді були також присутні представники Секретаріату Президента України, київської адміністрації, політичних партій національно-демократичного спрямування, громадських організацій. Були тут дружина Василя Стуса, родичі Литвина, син і онук Олекси Тихого, друзі і побратими трьох героїв. Майоріли жовто-блакитні, червоно-чорні, помаранчеві прапори. Були люди, що прийшли вшанувати пам’ять борців за нашу незалежність. Вони скромно поклали квіти на могили, помолилися. Були делегації зі Львівщини, Тернопільщини, Вінниччини. А нас з Донбасу було двоє – я та Людмила Огнєва з Донецька від «Союзу Українок», та ще Володимир Тихий – тепер киянин, але ж родом з Донбасу...
Чому так відбувається? Адже Тихий і Стус з Донбасу.
Хотілося б бачити отут, де зібралися патріоти України, прапори Партії регіонів. Дуже хотілося, щоб всі ми були разом. Так буде. Так хотіли і за це боролися у тій нерівній борні наші загиблі Герої! Так хоче і до цього прагне наш великий український народ! І ніякі політики нас не роз’єднають!
Йшов дощ, але ще довго на розходилися люди від уквітчаних трьох могил. Поминали тут же поруч з хрестами, просто стояли, плакали.
Приходили слова Василя Стуса:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, Богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.

І знову Василь Стус:
А проте:
Ми ще повернемось
Бодай - ногами вперед,

але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.

Так воно і сталося…

----------------------------------
Кого цікавлять матеріали про життя та долю Олекси Тихого, дисидентів-шістидесятників, звертайтесь до газети «Наша Дружківка» або безпосередньо до нашого товариства: 050-603-64-75.



Читать дальше >>

<< Вернуться на Главную страницу
№49 (211) 9 декабря 2013 г
№48 (210) 2 декабря 2013 г
№47 (209) 25 ноября 2013 г
№46 (208) 18 ноября 2013 г
№45 (207) 11 ноября 2013 г
№44 (206) 4 ноября 2013 г
№43 (205) 28 октября 2013 г
№42 (204) 21 октября 2013 г
№41 (203) 14 октября 2013 г
№40 (202) 7 октября 2013 г
№39 (201) 30 сентября 2013 г
№38 (200) 23 сентября 2013 г
№37 (199) 16 сентября 2013 г
№36 (198) 9 сентября 2013 г
№35 (197) 2 сентября 2013 г
№34 (196) 26 августа 2013 г
№33 (195) 19 августа 2013 г
№32 (194) 12 августа 2013 г
№31 (193) 5 августа 2013 г
№30 (192) 29 июля 2013 г
№29 (191) 22 июля 2013 г
№27 (189) 8 июля 2013 г
№26 (188) 24 июня 2013 г
№25 (187) 17 июня 2013 г
№24 (186) 10 июня 2013 г
№23 (185) 3 июня 2013 г
№22 (184) 27 мая 2013 г
№21 (183) 20 мая 2013 г
№20 (182) 13 мая 2013 г
№19 (181) 6 мая 2013 г
№18 (180) 29 апреля 2013 г
№17 (179) 22 апреля 2013 г
№16 (178) 15 апреля 2013 г
№15 (177) 8 апреля 2013 г
№14 (176) 1 апреля 2013 г
№13 (175) 25 марта 2013 г
№12 (174) 18 марта 2013 г
№11 (173) 11 марта 2013 г
№10 (172) 4 марта 2013 г
№9 (171) 25 февраля 2013 г
№8 (170) 18 февраля 2013 г
№7 (169) 11 февраля 2013 г
№6 (168) 4 февраля 2013 г
№5 (167) 28 января 2013 г
№4 (166) 21 января 2013 г
№3 (165) 14 января 2013 г
№2 (164) 6 января 2013 г
№1 (163) 1 января 2013 г
№52 (162) 24 декабря 2012 г
№51 (161) 17 декабря 2012 г
№50 (160) 10 декабря 2012 г
№49 (159) 3 декабря 2012 г
№48 (158) 26 ноября 2012 г
№47 (157) 19 ноября 2012 г
№46 (156) 12 ноября 2012 г
№45 (155) 5 ноября 2012 г
№44 (154) 29 октября 2012 г
№43 (153) 22 октября 2012 г
№42 (152) 15 октября 2012 г
№41 (151) 8 октября 2012 г
№40 (150) 1 октября 2012 г
№39 (149) 24 сентября 2012 г
№38 (148) 17 сентября 2012 г
№37 (147) 10 сентября 2012 г
№36 (146) 3 сентября 2012 г
№35 (145) 27 августа 2012 г
№34 (144) 20 августа 2012 г
№33 (143) 13 августа 2012 г
№32 (142) 6 августа 2012 г
№31 (141) 30 июля 2012 г
№30 (140) 23 июля 2012 г
№29 (139) 15 июля 2012 г
№28 (138) 9 июля 2012 г
№27 (137) 2 июля 2012 г
№26 (136) 25 июня 2012 г
№25 (135) 18 июня 2012 г
№24 (134) 11 июня 2012 г
№23 (133) 04 июня 2012 г
№22 (132) 28 мая 2012 г
№21 (131) 21 мая 2012 г
№20 (130) 14 мая 2012 г
№19 (129) 6 мая 2012 г
№18 (128) 30 апреля 2012 г
№17 (127) 23 апреля 2012 г
№16 (126) 16 апреля 2012 г
№15 (125) 9 апреля 2012 г
№14 (124) 2 апреля 2012 г
№13 (123) 26 марта 2012 г
№12 (122) 19 марта 2012 г
№11 (121) 12 марта 2012 г
№10 (120) 5 марта 2012 г
№9 (119) 27 февраля 2012 г
№8 (118) 20 февраля 2012 г
№7 (117) 13 февраля 2012 г
№6 (116) 6 февраля 2012 г
№5 (115) 30 января 2012 г
№4 (114) 23 января 2012 г
№3 (113) 16 января 2012 г
№2 (112) 9 января 2012 г
№1 (111) 2 января 2012 г
№52 (110) 26 декабря 2011 г
№51 (109) 19 декабря 2011 г
№50 (108) 12 декабря 2011 г
№49 (107) 05 декабря 2011 г
№48 (106) 28 ноября 2011 г
№47 (105) 21 ноября 2011 г
№46 (104) 14 ноября 2011 г
№45 (103) 7 ноября 2011 г
№44 (102) 31 октября 2011 г
№43 (101) 24 октября 2011 г
№42 (100) 17 октября 2011 г
№40 (98) 3 октября 2011 г
№39 (97) 26 сентября 2011 г
№38 (96) 19 сентября 2011 г
№37 (95) 12 сентября 2011 г
№36 (94) 5 сентября 2011 г
№35 (93) 29 августа 2011 г
№34 (92) 22 августа 2011 г
№33 (91) 15 августа 2011 г
№32 (90) 08 августа 2011 г


АДРЕС РЕДАКЦИИ: 84205, Дружковка, ул. Ленина, 26, 2-й этаж, комн. 7, тел. 4-24-32, 050-560-04-57 http://stavgkh.ru/ E-mail: k0nstantin-evdokimov(#)rambler.ru Подписной индекс 95327
Мнение авторов не всегда совпадает с мнением редакции газеты.
При использовании материалов сайта в интернете, активная гиперссылка http://stavgkh.ru/ обязательна.
При перепечатке информации сайта, ссылка на http://stavgkh.ru/ обязательна.