Газета Наша Дружковка
 
ДРУЖКОВСКАЯ ГОРОДСКАЯ ЕЖЕНЕДЕЛЬНАЯ ГАЗЕТА

Главная страница   Последние новости

№11 (173) 11 марта 2013 г.


ПОЛИТИКА И ЭКОНОМИКА
Наша Дружковка


Вы еще не купили
новый "Справочник - путеводитель" по Дружковке?
Дружковка-Путеводитель

Это:
- самые точные карты поселков и микрорайонов;
- 650 географических объектов;
- круглосуточные аптеки, универсальные телефоны-автоматы, опорные пункты милиции, стоянки такси, важнейшие госучреждения, заводы;
- около 100 предприятий малого и среднего бизнеса, их адреса и телефоны;
- новейгие сведенья по истории Дружковки и количеству населения.

А кроме этого - прекрасный дизайн, офсетная печать, цветной вкладыш и цветная ламинированая обложка.

Такого Дружковка еще не видела!

Цена одного путеводителя -
10 гривен.

Спрашивайте у распространителей и в специализированных магазинах "Канцтовары".

В редакции газеты "НАША ДРУЖКОВКА"(ул. Ленина, 26) вы можете приобрести новый путеводитель за наличный и безналичный расчет.

Тел. (06267) 4-24-32.

Чи любим ми Україну, як Шевченко?

Микола Рубанець

Тарас Шевченко в колі його сучасників був, як відомо, художником і поетом, бардом і дисидентом, солдатом і засланцем. Він не був ні політичним лідером, ні вождем суспільного чи народного руху, ні поводирем гайдамаків-повстанців.
Водночас за суттю всього зробленого ним, за підсумком усього життя став набагато більшим – Великим Кобзарем, котрий «отверз уста» «німим братам своїм» і заповів нам жити «в своїй хаті», де «своя й правда, і сила, і воля».
Для розтерзаної імперіями і пригнобленої кріпацьким гнітом України це була, кажучи сучасною мовою, програма політичного, соціального й національно-культурного визволення, проект розбудови незалежної держави. Саме тому Шевченко став духовним Мойсеєм українського відродження. І такими залишаться його роль і значення в історії України назавжди.

Однак треба пам’ятати й цінувати його і як людину, котрій випала стражденна доля. І саме як людині маємо простити йому «вольності», слабості, а може, й гріхи. І не кидати в нього камінь, бо казав Ісус Христос: хто без гріха, той нехай першим кине в мене камінь.
Сьогодні ж, як відомо, є не лише бажаючі кидати каміння в Шевченка, а й новоявлені герострати, які роблять недолугі спроби спалити його всього. Не виходить. І не вийде. Бо є поезія Кобзаря, в якій виражена душа народу. І найперше – в ній виражена любов до України.
Важко навіть назвати іншого українця, для котрого ця любов була б такою абсолютною, вселенською, непорівнянною ні з чим сущим:
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!
Знаю, яку бурю дискусій викликали й досі викликають ці слова і в ортодоксів віри, і в атеїстів, і в усіх шанувальників творчості Тараса Шевченка. Втім, це інше питання – про Бога, про святу віру. Тут говоримо про українську національну ідею, зміст якої чимало наших політиків, політологів і різних щирих патріотів і досі з’ясовують.
Однак що дивно – навіть не згадуючи при цьому Кобзаря! Хоча цілком очевидно і зрозуміло, що витоки, суть і зміст національної ідеї – це передусім любов до своєї Вітчизни. І не просто любов, а й уболівання за її долю, за свій народ:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Актуальність цих рядків, як і загалом поезії Тараса Шевченка, за понад півтора століття не тільки не втрачена, а, навпаки, лише зросла. Адже коли перечитуєш цей та інші вірші, душа крається і болить.
Не лише за історію України, а й за її сьогодення. Справді, усім щедра та багата, вона знову розрита-сплюндрована, вкотре пограбована. Тільки вже не чужими, а своїми «копачами».
Майже вісімнадцять років, як проголошено незалежність України, а у нас ніяк не закінчиться те ненаситне первісне накопичення, «накопування», «прихватизація», дерибан. Уже чи не вся Україна – як розрита могила, а кінця-краю тому копанню й переділу-рейдерству не видно.
А що ж ми, «маленькі українці», одвічні гречкосії? Знову терпимо-потерпаємо – хто здирство «не так тіїх панів, як тіїх підпанків» (Шевченко), а хто й наругу «пропорційної» до них влади.
Тепер ледь не в кожного другого власника фірми – тіньовий оборот і свій «трудовий кодекс».
У Херсоні голодні робітники, з блідими схудлими обличчями – вже майже півроку без зарплати – захоплюють від безвиході не лише адмінбудівлі заводу, а й місцевої влади. На Київщині, у Бориспільському районі, у селі з красивою назвою Щасливе, селяни два роки не можуть повернути вкрадену землю, і жодна влада не допомогла.
У Криму, в селищі Мирному, вже не стукають у двері господаря з ордером прокурора, а спершу кидають гранату.
І куди не поїдеш по Україні – отакі-то тепер «мирні» і «щасливі» міста і села – страшні наші «херсони»! З ким не поговориш – скрізь безгрошів’я, безробіття, безнадія. Хто терпить холод, а хто й голод. Кому ліки ні на що купити, а кому нічим і ніяк дістатись до далекої лікарні.
Походами на Київ відстоюють свої права водії, пекарі, аптекарі, малі підприємці.
Знову готуються до походу шахтарі. А як «ощасливлює» жителів самої столиці київська міська влада на чолі з Черновецьким, встановивши воістину космічні побори за все на світі – за собак, за кішок, за вхід на цвинтар тощо – ні в казці не розповісти, ні пером описати.
«Німці такого під час окупації не витворяли», – так тепер кажуть про «рідну» владу старожили Києва.
Зрозуміло, не від щасливого життя щороку з карти України зникають до тисячі сіл і хуторів. Лише цвинтарі стрімко розростаються, у два-три рази розповзлися за старі межі, йдемо передчасно до ями. До півмільйона щороку. А ще мільйони – і заради шматка хліба, і в пошуку просвітку в цьому житті – подалися в найми по усьому світу. Діти ж їхні при живих батьках застаються дома сиротами й напівсиротами.
Чому ж так? Звідки це горе? І куди ми взагалі йдемо? Очевидно, і вже давно зрозуміло – не туди. Не тією дорогою. Не за тими керманичами. Бо у них, лідерів нації, влади, у так званої еліти не так крається серце за Україну, за свій народ, як у Тараса Шевченка.
Бо вони, як писав Кобзар, люблять на братові шкуру, а не душу. А ще народна приказка каже: любив вовк кобилу та й зоставив хвіст і гриву. Отакою є, з дозволу сказати, «любов» наших нових господарів життя (як вони самі себе почувають) до свого народу, до своєї країни.
Отака їхня «любов», звісно, не має нічого спільного з тією, з якої починаються патріотизм, національна ідея як така, служіння своєму народові. Отож треба визнати, що саме з відсутності у керманичів держави, бізнесової й політичної еліти національної ідеї, любові до України, яка передбачає й турботу про благо народу, тривають і перманентно загострюються політичні, соціально-економічні, фінансові, газові, бензинові, хлібні, м’ясні, молочні й інші кризи.
Подолати цей безлад, біду і бідність основних верств народу, розбудувати сильну незалежну державу, вийти на цивілізаційно-стовповий шлях соціального прогресу та благополуччя – ось що сьогодні означає любов до України, ось у чому суть національної ідеї.
А що робить для цього влада? Прикрившись ширмою світової кризи, вкупі зі своїми бізнес-патронами, вкотре так пограбувала і заощадження, і скромні доходи населення, як ніхто й ніде у Європі та цивілізованому світі. Якщо хто й сподівався останніми роками, взявши кредити, зіп’ятись на ноги, зажити по-людськи, то тепер згадують Кобзаря: «Добра не жди...».
А ми – «славних прадідів правнуки погані»? Чи любимо Україну так, як Тарас? І головне – що робимо для того, щоб Україна не була убога, наче удовина хата край села?
Очевидно, нам потрібно змінювати владу, яка не виправдала довіри народу, по-іншому будувати державу й суспільство, за іншими законами. Пригадаймо – за Мудрого князя Ярослава з’явилася на нашій землі «Руська правда» – справедливий закон.
І піднялася, розквітла Русь Київська – найбільша на той час держава Європи, зібрана й охрещена якраз перед тим Володимиром Великим. Було також колись – не терпів кривди козак Хмель на хуторі Суботові, махнув шаблею від Запорожжя й піднялася вся козацька Україна. І здолала чужу неправду, й здобула волю…
А хіба ми не розуміємо, що настав час писати «Українську правду» – народний Основний Закон? Хіба не ми, не громада, не громадянське суспільство маємо контролювати владу? У козацьких республіках Запорізької Січі та Гетьманської України вся влада була виборною та щорічно звітувала громаді. А хто не справлявся – того на гарматний постріл від влади.
Ще раніш, у Русі Київській, народне віче могло зняти і навіть вигнати з міста будь-якого чиновника, аж до самого князя, якщо вони зловживали владою. Щоправда, щодо князя існувало одне застереження – за згодою його війська (дружини). Отож, коли у народу і війська були й думка, і воля єдині – навіть князь тікав від справедливої кари у Тмутараканські землі.
Очевидно, що нам вельми бракує цих принципів народної демократії. Переконаний, що саме вони, доповнені найсучаснішими нормами, і мають стати серцевиною новітньої «Української правди». Про це мріяв і Тарас Шевченко, коли ставив питання – а чи діждемося свого Вашингтона «з новим і праведним законом»?
Мабуть, знайдуться серед нас сучасні чи то Ярослав Мудрий, чи то Пилип Орлик, чи то інші мудрики та орлики. Беріться хутчіш за діло, пишіть новий і праведний Основний Закон, бо «народ замучений мовчить» не вічно. Вийде з будь-якого Суботова-Щасливого-Мирного ще один рішучий Богдан – стане за ним новий український Майдан.
Треба і все робити для цього, яким би не був важким щоденний труд і піт. А якщо виникне потреба захистити Україну, то кожен з нас має бути готовим сказати сам собі, як і Тарас Шевченко: «За неї душу положу». Ось у чому повний зміст національної ідеї – не тільки любити Вітчизну, працювати задля її блага, а й бути готовим захистити її, навіть ціною власного життя.
х х х
Коли зима повертає на весну, приходять до нас березневі Шевченківські дні. І знову стукають у наші серця Тарасові слова: «Я так її, я так її люблю…». І знаходять вони відгук у мільйонах українських сердець, будять ясні думки й породжують міць рук кожного. А разом вони є силою народною, здатною перетворити Україну на сучасну, демократичну, справедливу і, зрештою, будемо сподіватись – процвітаючу державу.

www.pravda.com.ua


Праздник общей беды

Василий РЫБНИКОВ

На этой неделе кризис нанес удар в самое сердце столицы Украины: от немощного киевского мэра Леонида Черновецкого ушел оголодавший кот Яша.

Официальная причина исчезновения этого неблагодарного животного выглядит так: кот Яша якобы взял пример с лидера Коммунистической партии Украины Петра Симоненко и ушел из дому для удовлетворения своих сексуальных потребностей. На первый взгляд, версия звучит правдоподобно, но в душу все же закрадывается сомнение. Слишком уж раскрученной персоной является Яша, чтобы Леонид Михайлович мог позволить себе роскошь скрыть его от журналистов. Вчерашняя пресс-конференция «Смертельно больной мэр падает в кровать на глазах изумленной публики» с выездом журналистов на место происшествия являлась не чем иным, как очередным шоу изобретательного Лени-«Космоса», призванным показать народу, что градоначальнику живется еще хуже, чем киевлянам, и что на кухне у него царит бардак не меньший, чем в его же голове. В такой ситуации миловидный кот Яша, покормить которого мечтает каждая киевская бабушка, был бы просто незаменим! Можно было бы его загодя поймать, вычесать, покупать с пахучим шампунем, обучить нескольким несложным трюкам – играть с тараканами, например, или петь в два голоса с хозяином веселую мартовскую песню… Но не получилось. Почему?
Между тем, если коту Яше весенний секс идет явно на пользу, то у его духовного побратима Петра Симоненко дела обстоят, увы, с точностью наоборот. Раньше, во времена спокойной супружеской жизни, вынужденное воздержание Петра Николаевича успешно сублимировалось в пламенные выступления с трибуны, от которой его было просто не оттащить. Очень сильно и умело любил трибуну Петр Николаевич. Но с тех пор, как неутомимый «вождь краснокожих» ушел к молодой любовнице, его политическая звезда начала неумолимо клониться к закату. Вот уже которую неделю Симоненко выступает на пленарных заседаниях крайне редко, неохотно и в самых крайних случаях, предоставляя право отдуваться своему заместителю Адаму Мартынюку.
Эх, доведут бабы Компартию до цугундера! Преемник уставшего вождя товарищ Мартынюк – мужичок, конечно, цепкий, но харизмы ему явно не хватает, да и с голосом таким его ни в один рекламный ролик не пустят. А коварный Грач, с которым Петр Николаевич добил последние горшки, опять-таки, из-за бабы, не дремлет – собственный блок сколачивает! И ведь на ближайших выборах так лихо по электоральному полю КПУ погуляет, что три процента этим красноперым «птенцам гнезда Петрова», погрязшим в разврате и грязных сделках с олигархическими кланами, покажутся неслыханным счастьем…
Не самые приятные политические перспективы светят и Партии регионов, у которой тоже наметились явные проблемы с лидером. Затворнический образ жизни, который ведет Виктор Янукович, уже не просто удивляет – он реально пугает. Возможно, конечно, Виктор Федорович слишком буквально воспринял утверждения многочисленных экспертов, что, мол, «если Ющенко и Тимошенко будут так злобно бороться друг с другом, то Януковичу для победы на выборах можно вообще ничего не делать». И вот сел «Проффесор» на берегу реки и ждет, пока мимо, как говорят, не проплывет шапка его врага…
Конечно, в вероятность такой версии как-то не верится, но, с другой стороны, послушав мнения «регионалов» о причинах пропажи Лидера, можно и вовсе потеряться. Одни говорят, что Виктор Федорович опять заболел, другие клянутся, что Виктор Федорович абсолютно здоров, они даже недавно видели его работающим в кабинете, третьи объясняют, что Виктор Федорович просто не желает опускаться до того, чтобы взять на себя ответственность за бардак, царящий в стране… Между тем, знающие люди утверждают, что все гораздо проще: Янукович банально выдохся, и самая большая его мечта на сегодняшний день – это выйти на трибуну и сказать сакраментальное: «Я устал, я ухожу». Но кто ж его пустит? С кем прикажете партии выборы выигрывать? Нету у «регионалов» другого такого «крепкого хозяйственника», одни олигархи, обслуга и группа силовых операций во главе с борцом Тедеевым. Есть, правда, толковый нардеп Ефремов, но, как говорят в Харькове, лицо у него злое, никто денег не даст…
Между тем, усилиями группировок Клюева-Шуфрича с одной стороны и Портнова-Писаренко – с другой ударными темпами куется мощная стенобитная коалиция ПРиБЮТ-2. И Януковичу она, похоже, кажется сейчас оптимальным выходом из политического депресняка: с таким количеством голосов «донецкие» и «днепропетровские» могут сотворить со страной все что душе угодно – и выборы отменить, и президента назначить, и вообще аж дух захватывает. Это раньше Лидер донимал Богиню капризами – теперь уже не до демонстрации амбиций, перед финансовым кризисом все равны, знаете ли…
Однако есть одно «но», о котором в ПР не должны забывать ни на минуту: до сих пор все партии вкупе со своими лидерами, рисковавшие вступать в коалицию с Блоком Юлии Тимошенко, кончали очень плохо, и у «Регионов» нет ни одной причины мечтать, что они станут исключением. Будем надеяться, что владелец «Партии Рината» и его правая рука Борис Колесников понимают, на что они идут.

(В сокращении) ОБКОМ



Читать дальше >>

<< Вернуться на Главную страницу
№49 (211) 9 декабря 2013 г
№48 (210) 2 декабря 2013 г
№47 (209) 25 ноября 2013 г
№46 (208) 18 ноября 2013 г
№45 (207) 11 ноября 2013 г
№44 (206) 4 ноября 2013 г
№43 (205) 28 октября 2013 г
№42 (204) 21 октября 2013 г
№41 (203) 14 октября 2013 г
№40 (202) 7 октября 2013 г
№39 (201) 30 сентября 2013 г
№38 (200) 23 сентября 2013 г
№37 (199) 16 сентября 2013 г
№36 (198) 9 сентября 2013 г
№35 (197) 2 сентября 2013 г
№34 (196) 26 августа 2013 г
№33 (195) 19 августа 2013 г
№32 (194) 12 августа 2013 г
№31 (193) 5 августа 2013 г
№30 (192) 29 июля 2013 г
№29 (191) 22 июля 2013 г
№27 (189) 8 июля 2013 г
№26 (188) 24 июня 2013 г
№25 (187) 17 июня 2013 г
№24 (186) 10 июня 2013 г
№23 (185) 3 июня 2013 г
№22 (184) 27 мая 2013 г
№21 (183) 20 мая 2013 г
№20 (182) 13 мая 2013 г
№19 (181) 6 мая 2013 г
№18 (180) 29 апреля 2013 г
№17 (179) 22 апреля 2013 г
№16 (178) 15 апреля 2013 г
№15 (177) 8 апреля 2013 г
№14 (176) 1 апреля 2013 г
№13 (175) 25 марта 2013 г
№12 (174) 18 марта 2013 г
№11 (173) 11 марта 2013 г
№10 (172) 4 марта 2013 г
№9 (171) 25 февраля 2013 г
№8 (170) 18 февраля 2013 г
№7 (169) 11 февраля 2013 г
№6 (168) 4 февраля 2013 г
№5 (167) 28 января 2013 г
№4 (166) 21 января 2013 г
№3 (165) 14 января 2013 г
№2 (164) 6 января 2013 г
№1 (163) 1 января 2013 г
№52 (162) 24 декабря 2012 г
№51 (161) 17 декабря 2012 г
№50 (160) 10 декабря 2012 г
№49 (159) 3 декабря 2012 г
№48 (158) 26 ноября 2012 г
№47 (157) 19 ноября 2012 г
№46 (156) 12 ноября 2012 г
№45 (155) 5 ноября 2012 г
№44 (154) 29 октября 2012 г
№43 (153) 22 октября 2012 г
№42 (152) 15 октября 2012 г
№41 (151) 8 октября 2012 г
№40 (150) 1 октября 2012 г
№39 (149) 24 сентября 2012 г
№38 (148) 17 сентября 2012 г
№37 (147) 10 сентября 2012 г
№36 (146) 3 сентября 2012 г
№35 (145) 27 августа 2012 г
№34 (144) 20 августа 2012 г
№33 (143) 13 августа 2012 г
№32 (142) 6 августа 2012 г
№31 (141) 30 июля 2012 г
№30 (140) 23 июля 2012 г
№29 (139) 15 июля 2012 г
№28 (138) 9 июля 2012 г
№27 (137) 2 июля 2012 г
№26 (136) 25 июня 2012 г
№25 (135) 18 июня 2012 г
№24 (134) 11 июня 2012 г
№23 (133) 04 июня 2012 г
№22 (132) 28 мая 2012 г
№21 (131) 21 мая 2012 г
№20 (130) 14 мая 2012 г
№19 (129) 6 мая 2012 г
№18 (128) 30 апреля 2012 г
№17 (127) 23 апреля 2012 г
№16 (126) 16 апреля 2012 г
№15 (125) 9 апреля 2012 г
№14 (124) 2 апреля 2012 г
№13 (123) 26 марта 2012 г
№12 (122) 19 марта 2012 г
№11 (121) 12 марта 2012 г
№10 (120) 5 марта 2012 г
№9 (119) 27 февраля 2012 г
№8 (118) 20 февраля 2012 г
№7 (117) 13 февраля 2012 г
№6 (116) 6 февраля 2012 г
№5 (115) 30 января 2012 г
№4 (114) 23 января 2012 г
№3 (113) 16 января 2012 г
№2 (112) 9 января 2012 г
№1 (111) 2 января 2012 г
№52 (110) 26 декабря 2011 г
№51 (109) 19 декабря 2011 г
№50 (108) 12 декабря 2011 г
№49 (107) 05 декабря 2011 г
№48 (106) 28 ноября 2011 г
№47 (105) 21 ноября 2011 г
№46 (104) 14 ноября 2011 г
№45 (103) 7 ноября 2011 г
№44 (102) 31 октября 2011 г
№43 (101) 24 октября 2011 г
№42 (100) 17 октября 2011 г
№40 (98) 3 октября 2011 г
№39 (97) 26 сентября 2011 г
№38 (96) 19 сентября 2011 г
№37 (95) 12 сентября 2011 г
№36 (94) 5 сентября 2011 г
№35 (93) 29 августа 2011 г
№34 (92) 22 августа 2011 г
№33 (91) 15 августа 2011 г
№32 (90) 08 августа 2011 г


Адрес редакции газеты "Наша Дружковка": 84205, г. Дружковка, ул. Ленина, 26, 2-й этаж, комн. 7, тел. 4-24-32, E-mail: k0nstantin-evdokimov(#)rambler.ru Подписной индекс 95327
  Мнение авторов не всегда совпадает с мнением редакции газеты.
При использовании материалов сайта в интернете, активная гиперссылка http://stavgkh.ru/ обязательна.
При перепечатке информации сайта, ссылка на http://stavgkh.ru/ обязательна.