ГОРОДСКАЯ ЕЖЕНЕДЕЛЬНАЯ ГАЗЕТА

Главная страница   Последние новости

№8 (170) 18 февраля 2013 г.


НАША ИСТОРИЯ
Наша Дружковка


Вы еще не купили
новый "Справочник - путеводитель" по Дружковке?
Дружковка-Путеводитель

Это:
- самые точные карты поселков и микрорайонов;
- 650 географических объектов;
- круглосуточные аптеки, универсальные телефоны-автоматы, опорные пункты милиции, стоянки такси, важнейшие госучреждения, заводы;
- около 100 предприятий малого и среднего бизнеса, их адреса и телефоны;
- новейгие сведенья по истории Дружковки и количеству населения.

А кроме этого - прекрасный дизайн, офсетная печать, цветной вкладыш и цветная ламинированая обложка.

Такого Дружковка еще не видела!

Цена одного путеводителя -
10 гривен.

Спрашивайте у распространителей и в специализированных магазинах "Канцтовары".

В редакции газеты "НАША ДРУЖКОВКА"(ул. Ленина, 26) вы можете приобрести новый путеводитель за наличный и безналичный расчет.

Тел. (06267) 4-24-32.

23 лютого — День захисника Вітчизни

Під грифом -«Цілком таємно»

КОНТАКТ

(уривок з оповідання)

Микола ХОДУС

У В’єтнамі йшла війна.
Перевага американських військ у повітрі була значною. В основному докучали гелікоптери, бо літали вони низько над землею і їх погано «бачили» наші радари . Гелікоптери переносили американські десанти, проводили мінування шляхів пересування Народної Армії В’єтнаму та партизанських з’єднань, наносили ракетні та бомбові удари .
В СРСР був терміново організований цілком таємний полігон ППО при міністерстві оборони. Ось на цьому полігоні і довелося мені проходити строкову військову службу.

Ось на таких тягачах ми служили у казахтанскій пустелі, 1968 рікЗ перших днів стало ясно, що звичайної військової муштри, отої, що «Ать-два! Лівою!» — не буде. І правда, через два місяці нас уже включили в роботу по випробуванню зенітноракетних комплексів ППО. Як виявилося, контингент призовників сюди добирали спеціальний, тому ми так активно включилися в бойову роботу. Обов’язків у кожного було достатньо, без діла не сидів ніхто. Мене розподілили до підрозділу Служби єдиного часу, а в додаток я ще повинен був в осінньо-зимовий час та в непогоду на артилерійському середньому тягачі щосуботи доставляти офіцерів до місця проживання їх сімей, а в понеділок знову везти їх на бойові роботи.
Часто бувало, що і поспати було ніколи. Бо опів на п’яту ранку мені, як старшому операторові, потрібно було ввімкнути генератори станції для розігріву перед бойовими роботами, отож, бувало, ходив, дрімаючи на ходу. Хоча кормили нас добре, після студентського харчу тут був рай.
Полігон був розташований посеред казахської пустелі. Уявіть собі рівний, від горизонту до горизонту, стіл, оперезаний двома рядами колючої проволоки, засипаний дрібним, як пудра, піском, що здіймається в повітря при найменшому порухові вітру. Довжина цього «столу» 180 кілометрів, а ширина 60 кілометрів. Влітку вдень спека до п’ятидесяти градусів та піщана заметіль. Пісок скрізь: за комірцем гімнастьорки, в очах, в кашах та борщах. А взимку — морози до сорока і більше і така ж піщана, вперемішку зі снігом, заметїль.
Я вперше побачив горілку 56 градусів, бо звичайна тут взимку замерзала, і пляшки лопалися. Літньої ночі — зорі, немов п’ятаки срібні по небу розкидані, а небо — чорне та глибоке, Місяць навіть розмірами більший, аніж в наших краях. Температура вночі опускається влітку до п’ятнадцяти (а буває і до дев’яти) градусів тепла. Це після сорокаградусної денної жари в — патрульному наряді в шинелі холодно!
Оце в таких, дійсно, екстремальних умовах проходили випробування ракетні комплекси, та і ми, ракетники, також.
Хворіли на простудні захворювання напрочуд рідко, та все ж траплялися випадки. Один із солдатів нашого підрозділу, старший оптік Сєдов, підібрав десь на Березі (так чомусь називали центральну точку) малесеньке цуценятко та і привіз його на Точку-23. Відігрів в сушилці, накормив, а, лягаючи по відбою спати, взяв його до себе під ковдру, та воно, на жаль, виявилося хворим. І ось, десь о другій годині ночі, мене підняли з теплого ліжка в рейс, везти до госпіталю хворого та санінструктора, бо гелікоптер не може злетіти — така завірюха здійнялася.
Сєдов марив, температура була за сорок. Отож поклали його на заднє сидіння, закутавши в кошму (м’яко збитий войлок), що ним користуються в побуті казахи, і вирушили в путь.
Хворому було весь час холодно. Хоч кабіна вже добре прогрілася, він марив. Санінструктор Бабаєв (туркмен за національністю) поросив мене зупинити на хвилину тягача, щоб уколоти пеніцилін хворому.
Вночі, та ще в заметіль, важко витримати вірний напрямок руху. Я орієнтувався по зорях, що зрідка проглядали в розривах сірих хмар через пелену хурделиці, яка осатаніло крутила свій несамовитий танок. Бачучи розгубленість санінструктора, я розумів, що справа погана, і гнав тягача на граничній швидкості, траки дзвеніли в напрузі, зриваючи наст. Снігові замети часто сягали висоти радіатора, і тягач, надтужно ревучи, пробивав їх бронею. При цьому снігові брили перелітали через кабіну, шарпаючи кузовний тент. Світло фар не могло пробити снігову круговерть більше, ніж на двадцять-тридцять метрів. Судячи по спідометру, ми вже проїхали приблизно половину шляху.
Була четверта година ранку, та ніч не відступала. Аж раптом погасло світло фар і щитка приладів. Стрілки електроприладів безсило впали, розсіюючи зеленкувате, тьмяне, фосфорне світло. Я, не збавляючи швидкості, вийняв запасного запобіжника і ввіткнув його в щиток замість старого, та прилади не працювали і світло не з’явилося. Натиснувши на клавішу вольтметра, виявив, що напруги взагалі генератор не видає. Вона зникла! Та дизель рівно ревів, перерикуючи завивання хурделиці, машина жила, рвалася вперед через завірюху, пробиваючи снігові перемети.
Раптом я відчув, що тягач відривається від землі (чи снігу), дизель несамовито заревів. Скинувши газ, вимкнув передачу. Та тягач як летів, так і летів над землею в сніговій круговерті, не зменшуючи швидкості. Вітер шаленів за вікнами кабіни. Важелі повороту не діяли, гальма не працювали. Бабаєв щось прокричав, я закричав йому у відповідь, щоб тримався, бо ми кудись летимо, і сам відкинувся, втиснувшись у спинку сидіння в очікуванні удару.
Ні з того, ні з сього завивання вітру зтихло, зробилося ще темніше, зовсім темно... І без моєї участі тягач почав уповільнювати свій рух. Нарешті ми зупинилися. Бабаєв запалив сірника. За вікном непроглядна темрява, Сєдов лежить тихо, немов би спить. Тягач буркотить дизелем на холостих обертах. Я відкрив двері кабіни. Темінь зустріла мене м’яким, сухим теплом.
Не було і натяку на мороз, зиму чи хурделицю. Чудеса та й годі. «Оце так, куди це ми попали?!» — закричав Бабаєв. Ми були розгублені. Оскільки всі об’єкти полігону охоронялися, я голосно погукав патрульного, хоча і без мого крику він не міг не почути нашого вторгнення на об’єкт, бо дизель без глушника, ревище стоїть ще те! Але ні звуку у відповідь. Ясно, що ми в якомусь приміщенні, ангарі чи капонірі підземному (бо летіли вниз). І враження таке, що нас сюди заволокли, немов у мишоловку.
Чекати, допоки нас витягнуть, не було часу і бажання, і я вирішив вийти подивитися, що ж там за таке. Відкривши кабіну, вистрибнув на гусеницю, і тягач заколихався, немов на воді катер. Вчепившись в дверну рукоятку, спустився на нижнє гусеничне полотно, але скільки ні тягнувся, не зміг дістати до землі. Тягач висів у повітрі, і нічого собі — п’ятнадцять тон заліза тримається в повітрі! Потім, знову піднявшись в кабіну, витягнув монтажний ломик і кинув його вниз — ні звуку. Тоді ми з Бабаєвим зв’язали свої брючні паски, і я з підстраховкою Бабаєва знову спустився у пошуках землі. Нарешті дістався чоботом трави. Тягач, як виявилося, висів на висоті приблизно одного метра над землею. Гукнувши Бабаєва, я запропонував йому допомогти мені розвернути тягач для руху у зворотному напрямі. Ми стали — я біля буфера, а Бабаєв біля фаркопа — і, не зходячи з місця, штовхнули тягача, який плавнесенько став обертатися навколо вертикальної осі.
Почекавши, поки тягач, розвернувшись, підпливе до мене фаркопом, я, натужившись, затримав його, зупиняючи рух, Бабаєв робив справу на своєму місці з протилежного боку, і ось так ми без особливих зусиль розвернули тягача. Нагнувшись, я помацав траву, яка виявилася зовсім і не травою: то були еластичні гнучкі трубочки, які присосувалися до долоні. Залишивши Бабаєва біля тягача, я пішов шукати вихід. Ішов обережно, ощупуючи ногами землю, щоб не провалитися часом куди. Звук працюючого двигуна допомагав орієнтуватися. Ішов, рахуючи кроки, у повній темноті. В очах з’являлися якісь світлові картинки, різнокольорові кола росли, розмивалися, перетворюючись у якісь клякси, я закрив очі — те ж саме. Нарешті рука моя оперлася в м’яку, як і підлога, стіну.
Повернувшись направо, я поклав ліву руку на стіну і повільно пішов вздовж неї. Пройшовши кроків сорок-сорок п’ять, відчув під рукою металеву прохолодну поверхню, почав обмацувати двері, які виявилися по висоті близько двох з половиною метрів. Нарешті знайшов щось схоже на клавішу на рівні своїх очей і натиснув на неї. Двері, чмихнувши, відчинилися, а в кімнаті загорілося світло. Я перелякано відскочив, але там, в кімнаті, нікого не було.
Двері мали ширину близько півтора метри. Побачивши, що мої зусилля увінчалися успіхом, Бабаєв хутко прибіг до мене, і ми разом ввійшли до кімнати. Ввійшовши, ми застигли здивовані. Такого ми ще не бачили, хоча за час роботи на бойових станціях нам були відомі різні види апаратури. На полігонах зазвичай, як ви розумієте, завжди була найсучасніша апаратура та обладнання, та такої я ніде і ніколи не бачив. «Ми попали в казку, — сказав я Бабаєву, — і казку доволі страшну». Страшну невідомістю. Де ж хазяїни цього ангару, так добре замаскованого під землею? Адже я майже півтора року їжджу по цьому степу і ні разу нічого не помічав. Можливо, не точно по цьому шляху (бо доріг в степу немає, їдь куди хочеш), але ж я їздив в цьому напрямку.
Та як би там ни було, потрібно якнайшвидше вибиратися звідси, поки нас не спіймали. В кімнаті було чотири пульти керування та два пульти контролю. Ми їх по черзі повивчали, хоч як там нам їх вивчати, коли позначки під клавішами та приладами були нам зовсім не зрозумілі. Але стало вочевидь ясно, що крайній справа від дверей пульт керує лядою «мишоловки». На нього я націлив всю свою увагу, приказавши Бабаєву нічого не чіпати, щоб кудись не втюхатися. Нарешті начебто щось прояснилося, і я попросив Яшу (так ми прозвали Бабаєва, бо його ім’я годі було вимовити) стати в створі дверей та притримати їх, коли раптом стануть зачинятися, щоб я встиг вискочити.
Підступивши до пульту, я рішуче натиснув клавішу. В ангарі щось гучно загриміло, і я прожогом вискочив мимо Бабаєва з кімнати, перелякано озираючись. Виявилося, що то упав на землю мій тягач з метрової висоти, упав і ще похитувався на торсіонах. На борту загорілося світло, а з кабіни вискочив з очима «по п’ятаку» Сєдов.
Нічого не розуміючи, він плівся до нас з Яшкою, потираючи лоба і морщачись від болю. Мабуть, добре ударився, коли тягач упав. «Де це ми?» — все ще чешучи лоба, запитав Сєдов. «Аби ж то ми знали», — відповів йому Яша. А я помітив, що наш хворий ожив і вже не схожий на хвору людину. Помітив це і Бабаєв і став щупати лоба Сєдову, а потім попросив показати язика і щось довго його роздивлявся, немов натюрморта. Тепер лише губи, порепані від температури, видавали, що Сєдов був таки колись хворий.
Тепер ми уже втрьох зайшли до кімнати пороздивитися. Треба якось вирватися з цієї окаянної пастки. Незрозуміло, як відкрити двері, через які нас сюди затягли, чи може ми самі влетіли. «Яке тут все секретне, — мовив Сєдов, — ні одної знайомої буквочки, одні значки та хвильки». Нічого не розібравши в отій іноземній казуїстиці, ми вирішили діяти, як говорив один наш офіцер-зв’язківець, методом наукового втику. Сєдов пішов до тягача видивлятися, коли відчиняться двері, Яша став у дверях, щоб сигналізувати мені про результат «втику», а я став обережно, по одному, вмикати та вимикати перемикачі. Нарешті почули крик Сєдова: «Відчиняються!» — і Яша хутко рвонувся до тягача, гукаючи мене на бігу. Я, вискакуючи з кімнати, побачив, що прямо біля виходу висів якийсь прилад з маленькою земною кулею по центру. В останню мить, не знаю чому — мабуть, цікавість примусила мене — зірвав його і, біжучи за Бабаєвим, запихнув його за пузуху десантної куртки та застебнув блискавку.
Як могли, швидко сіли в тягач, і я, ввімкнувши передачу, рвонувся до ляди, що поволі відчинялася, все більше і більше відкриваючи вихід. Схил був крутий, гусениці пробуксовували, та я давив газ, не звертаючи на це уваги, бо відчував, що, коли зменшу швидкість, тягач посунеться назад по отій пластмасовій «траві».
Нарешті тягач, надривно ревучи двигуном, перевалився через бордюр мишоловки, і ми пірнули в таку ріднесеньку тепер снігову заметіль. Не скидаючи швидкості, я гнав тягач у степ, подалі від окаянної мишоловки, що принесла нам стільки клопоту та страхів. Вже сходило там десь за хмарами сонце. Нарешті я збагнув, що їду у зворотному напрямку і став по великій дузі розвертати тягача на південний схід, об’їжджаючи подалі місце нашої пригоди. Мої пасажири мовчали, осмислюючи пригоду. Мене раптом аж у жар кинуло — навіщо я прихопив отого дурацького прилада та іще і ломик свій там забув?! Ломик, звичайно, горе невелике, на ньому номера немає, а ось прилад згарячу прихопив — оце може бути пагано...
Мало-помалу нервове збудження спало, і ми почали спокійно обмірковувати нашу злощасну пригоду. Через сім-вісім місяців нам звільнятися у запас, а коли ми десь бовкнемо про свою пригоду - неприємностей буде немало. Особісти замордують за оте несанкціоноване вторгнення в надсекретні володіння.
У мене засосало під ложечкою через отой прилад, та що вже тепер? Вирішив нікому про нього не говорити...



Читать дальше >>

<< Вернуться на Главную страницу
№49 (211) 9 декабря 2013 г
№48 (210) 2 декабря 2013 г
№47 (209) 25 ноября 2013 г
№46 (208) 18 ноября 2013 г
№45 (207) 11 ноября 2013 г
№44 (206) 4 ноября 2013 г
№43 (205) 28 октября 2013 г
№42 (204) 21 октября 2013 г
№41 (203) 14 октября 2013 г
№40 (202) 7 октября 2013 г
№39 (201) 30 сентября 2013 г
№38 (200) 23 сентября 2013 г
№37 (199) 16 сентября 2013 г
№36 (198) 9 сентября 2013 г
№35 (197) 2 сентября 2013 г
№34 (196) 26 августа 2013 г
№33 (195) 19 августа 2013 г
№32 (194) 12 августа 2013 г
№31 (193) 5 августа 2013 г
№30 (192) 29 июля 2013 г
№29 (191) 22 июля 2013 г
№27 (189) 8 июля 2013 г
№26 (188) 24 июня 2013 г
№25 (187) 17 июня 2013 г
№24 (186) 10 июня 2013 г
№23 (185) 3 июня 2013 г
№22 (184) 27 мая 2013 г
№21 (183) 20 мая 2013 г
№20 (182) 13 мая 2013 г
№19 (181) 6 мая 2013 г
№18 (180) 29 апреля 2013 г
№17 (179) 22 апреля 2013 г
№16 (178) 15 апреля 2013 г
№15 (177) 8 апреля 2013 г
№14 (176) 1 апреля 2013 г
№13 (175) 25 марта 2013 г
№12 (174) 18 марта 2013 г
№11 (173) 11 марта 2013 г
№10 (172) 4 марта 2013 г
№9 (171) 25 февраля 2013 г
№8 (170) 18 февраля 2013 г
№7 (169) 11 февраля 2013 г
№6 (168) 4 февраля 2013 г
№5 (167) 28 января 2013 г
№4 (166) 21 января 2013 г
№3 (165) 14 января 2013 г
№2 (164) 6 января 2013 г
№1 (163) 1 января 2013 г
№52 (162) 24 декабря 2012 г
№51 (161) 17 декабря 2012 г
№50 (160) 10 декабря 2012 г
№49 (159) 3 декабря 2012 г
№48 (158) 26 ноября 2012 г
№47 (157) 19 ноября 2012 г
№46 (156) 12 ноября 2012 г
№45 (155) 5 ноября 2012 г
№44 (154) 29 октября 2012 г
№43 (153) 22 октября 2012 г
№42 (152) 15 октября 2012 г
№41 (151) 8 октября 2012 г
№40 (150) 1 октября 2012 г
№39 (149) 24 сентября 2012 г
№38 (148) 17 сентября 2012 г
№37 (147) 10 сентября 2012 г
№36 (146) 3 сентября 2012 г
№35 (145) 27 августа 2012 г
№34 (144) 20 августа 2012 г
№33 (143) 13 августа 2012 г
№32 (142) 6 августа 2012 г
№31 (141) 30 июля 2012 г
№30 (140) 23 июля 2012 г
№29 (139) 15 июля 2012 г
№28 (138) 9 июля 2012 г
№27 (137) 2 июля 2012 г
№26 (136) 25 июня 2012 г
№25 (135) 18 июня 2012 г
№24 (134) 11 июня 2012 г
№23 (133) 04 июня 2012 г
№22 (132) 28 мая 2012 г
№21 (131) 21 мая 2012 г
№20 (130) 14 мая 2012 г
№19 (129) 6 мая 2012 г
№18 (128) 30 апреля 2012 г
№17 (127) 23 апреля 2012 г
№16 (126) 16 апреля 2012 г
№15 (125) 9 апреля 2012 г
№14 (124) 2 апреля 2012 г
№13 (123) 26 марта 2012 г
№12 (122) 19 марта 2012 г
№11 (121) 12 марта 2012 г
№10 (120) 5 марта 2012 г
№9 (119) 27 февраля 2012 г
№8 (118) 20 февраля 2012 г
№7 (117) 13 февраля 2012 г
№6 (116) 6 февраля 2012 г
№5 (115) 30 января 2012 г
№4 (114) 23 января 2012 г
№3 (113) 16 января 2012 г
№2 (112) 9 января 2012 г
№1 (111) 2 января 2012 г
№52 (110) 26 декабря 2011 г
№51 (109) 19 декабря 2011 г
№50 (108) 12 декабря 2011 г
№49 (107) 05 декабря 2011 г
№48 (106) 28 ноября 2011 г
№47 (105) 21 ноября 2011 г
№46 (104) 14 ноября 2011 г
№45 (103) 7 ноября 2011 г
№44 (102) 31 октября 2011 г
№43 (101) 24 октября 2011 г
№42 (100) 17 октября 2011 г
№40 (98) 3 октября 2011 г
№39 (97) 26 сентября 2011 г
№38 (96) 19 сентября 2011 г
№37 (95) 12 сентября 2011 г
№36 (94) 5 сентября 2011 г
№35 (93) 29 августа 2011 г
№34 (92) 22 августа 2011 г
№33 (91) 15 августа 2011 г
№32 (90) 08 августа 2011 г


Адрес редакции газеты "Наша Дружковка": 84205, г. Дружковка, ул. Ленина, 26, 2-й этаж, комн. 7, тел. 4-24-32, E-mail: k0nstantin-evdokimov(#)rambler.ru Подписной индекс 95327
  Мнение авторов не всегда совпадает с мнением редакции газеты.
При использовании материалов сайта в интернете, активная гиперссылка http://stavgkh.ru/ обязательна.
При перепечатке информации сайта, ссылка на http://stavgkh.ru/ обязательна.