ГОРОДСКАЯ ЕЖЕНЕДЕЛЬНАЯ ГАЗЕТА
   
Главная страница №10 (120) 5 марта 2012 г.

  КУЛЬТУРА И ИСКУССТВО

Наша Дружковка

Вы еще не купили
новый "Справочник - путеводитель" по Дружковке?


Дружковка-Путеводитель

Это:
- самые точные карты поселков и микрорайонов;
- 650 географических объектов;
- круглосуточные аптеки, универсальные телефоны-автоматы, опорные пункты милиции, стоянки такси, важнейшие госучреждения, заводы;
- около 100 предприятий малого и среднего бизнеса, их адреса и телефоны;
- новейгие сведенья по истории Дружковки и количеству населения.

А кроме этого - прекрасный дизайн, офсетная печать, цветной вкладыш и цветная ламинированая обложка.

Такого Дружковка еще не видела!

Цена одного путеводителя -
8 гривен.
Спрашивайте у распространителей и в специализированных магазинах "Канцтовары".
В редакции газеты "НАША ДРУЖКОВКА"(ул. Ленина, 26) вы можете приобрести новый путеводитель за наличный и безналичный расчет.
Тел. (06267) 4-24-32.

Жар-птиця Алли Горської

Юрій ДОЦЕНКО

Свого часу я був добре знайомий з прекрасною, доброзичливою людиною, чудовим художником із Донецька Григорієм Домненком. Часто бував у його майстерні, спостерігав за його творчою роботою, слухав хвилюючі спогади сивочолого митця.
Одна із наших розмов особливо запам’яталася. Мова йшла про події 60-х років минулого століття, коли на Донбасі працювала група молодих київських художників-однодумців, що згодом стали відомими майстрами. Це були Алла Горська, Віктор Зарецький, Опанас Заліваха, Геннадій Марченко, Галина Зубченко. Їхні мозаїчні роботи і досі прикрашають міста Донеччини. Один із вітражів нещодавно знайдено і в Дружківці. Про це мова піде в одному із найближчих номерів нашої газети.
А сьогодні до вашої уваги фрагменти бесіди з донецьким художником Г. Домненком (на жаль, нині покійним), що відбулася на початку нинішнього століття. Як на мене, в ній багато цікавих, безцінних свідчень з трагічної новітньої історії не лише Донбасу, а й України.


— Як київська бригада художників узагалі потрапила до індустріального Донецька? Чув, що вони отримали обкомівське замовлення на оздоблення п’ятої експериментальної школи.
—Так, було якесь офіційне замовлення. Але всіх тонкощів цього я не знаю. Відомо лише, що їх роботу місцева партвлада тримала під постійним контролем. А взагалі добре, що вони тоді сюди приїхали! То було свято для, всіх нас, особливо для донецьких митців. А кияни залишили на цій землі добру пам’ять як своїми прекрасними роботами, так і моральними якостями.
— Спеціалісти вважають, що п’ята донецька школа — це справжній музей сучасного українського монументального живопису. Музей — під відкритим небом! Бо саме тут Алла Горська, Віктор Зарецький знайшли справжній вільний вихід своїй творчій фантазії. Кілька великих панно ось уже понад 45 років сяють вічним дивовижним квітом. Шкода і сором нам, що немає й досі тут дошки, яка б повідомляла, хто ж є творцями цього дива. Проте, певне ж, не знають навіть школярі, усі вчителі,які тут навчаються і працюють. А що вже говорити про обізнаність жителів понад мільйонного Донецька, де не так уже і багато пам’яток вітчизняної культури. І ще про одне: саме тут київські художники зустрілися і подружилися з Василем Стусом, який відразу відчув спорідненість сердець і спільність мети, сприйняв їх домагання, як свої, «До цього часу, — пише донецький критик А. Лазоренко, — коли дивишся на цю мозаїку, особливо панно «Сонце», пригадуються рядки з вірша молодого Василя Стуса:
Жертовне полум’я, суворе і високе,
Усім шпичастим бором гоготить,
І жовте сонце угорі кипить,
Розхлюпуючись огняним потоком.
— Так. То справді національне, високе мистецтво. Але ж у творчому активі бригади є ще одна чудова робота — мозаїчне панно «Жар-птиця» в ювелірному магазині «Рубін», що в центрі Донецька. Тут вони працювали колективно, але автором ескізів, натхненником дії, вважаю, є саме Алла Горська, що була просто закохана в цю роботу, Чудовий, суто національний твір! Повністю згоден із оцінкою письменника, лауреата Шевченківської премії, що тривалий час працював на Донеччині — Василя Захарченка, який писав згодом: «Жар-птиця» втілює образ жінки, яка не тільки милується коштовностями, але й сама творить життя на землі, й про яку протягом віків складено більше найпоетичніших легенд, ніж про саму жар-птицю. Можна тільки порадіти, що замовлення магазину виконували чесні, талановиті художники. Чи знають нинішні працівники «Рубіна», тисячі його відвідувачів, що найкоштовніше тут — це чудове панно? Певно, відчувають, але не знають його історії, його творців, бо поруч жодної пам’ятної позначки...
— Певне, кияни від’їздили до столиці морально задоволеними, як художники. Бо полишали у Донецьку свої омріяні, чудові твори, добру пам’ять, частку свого серця. Згадують, що в доброму настрої, сповнена нових планів і надій була і талановита молода художниця, жінка-красуня Алла Горська?.. І раптом така страшна звістка із Києва — Алли не стало. Щодо її трагічної смерті — і нині багато згадок, страшних припущень. Не забуваймо, то був 70-й рік, коли системою чавилося без жалю все національне, мужнє, талановите. Що думають, знають про цю загадкову смерть самі художники, колеги А. Горської?
— На похороні я, на жаль, не був. Так склалися обставини — був у від’їзді. Уже після Галя Зубченко розповідала, що це було незвичайне поховання — Аллу ховали, як справжню українку, якою вона і була. З народними піснями, які вона дуже любила, з гнівом і слізьми щирими. Її любили і поважали всі, хто знав. Та, певно, не всі… Адже її за любов до України, відвертість у своїх поглядах ненавиділа люто сама система. Пройшло десь місяців зо три після тієї страшної події. Я приїхав до Києва, на худраду, пішов на посмертну виставку Г. Малакова, який теж трагічно загинув. Виходжу, бачу, щось суне незрячо на мене, ніби сіра хмара. Дивлюся — Віктор Зарецький! Не впізнати — осунувся чоловік, почорнів лицем. Зупинився.
Дивиться на мене. Впізнав. Привіталися. Обнялися. Питає тихо: «Давно у Києві?» Кажу: «Другий день». Він: «А чому не в мене?» Розумієш, він здивувався, чому я в Києві і не зайшов до нього?
— І все ж, що сталося з Аллою Горською? Є, певне, якісь факти, припущення. Адже то був час, коли брежнєвсько-сусловські сатрапи будь-що намагалися знищити ядро національно-визвольного супротиву, до якого, без сумніву, можна віднести й А. Горську.
— Знаю лише те, про що розповідали мені В. Зарецький, колеги-художники… Сім’я жила у Києві по вулиці Рєпіна — напроти пам’ятника Т.Г.Шевченку. На чергові вихідні Алла, як завжди, поїхали у Васильків, де жив тоді батько Віктора, щоб допомогти старому по господарству. Повечеряли. Вранці, ніби чули, як хтось зачиняв двері… Віктор чекав на дружину в Києві майже дві доби, потім сам поїхав у Васильків… Біля хати ніяких слідів (це було взимку). Походив, навкруж — нікого…
Коли відчинив батьківську хату, то в сінцях побачив відкриту ляду, а на драбині — висить Алла. Батька в хаті не було. Здивувало те, що на столі лежали його окуляри, але ж старий без них не міг ступити і кроку. Лише через добу його відрізану голову знайшли за 60 км, під Фастовим…
Зроблено було все — будь здоров!.. Неважко здогадатися — ким…
Але цим вони ще більше роздмухували ненависть до по-ліціиної системи: на місце одного вбитого чи закатованого ставали десятки, сотні нових борців. Серед них був і наш земляк Василь Стус, який на загибель Алли Горської вигукнув гнівно: «Ярій, душе! Ярій, а не ридай».
…А в центрі Донецька залишилася чудова «Жар-птиця» Алли Горської, як пам’ять про її непересічний талант, як нагадування про те, якою дорогою ціною Україна виборювала свою незалежність — ціною крові своїх найкращих синів і дочок…

Це був той випадок...

Алла Горська зі своїм чоловіком, моїм батьком Віктором Зарецьким, художниками-однодумцями — Григорієм Синицею, Геннадієм Марченком, Борисом Плаксієм, Галиною Зубченко та іншими створили у другій половині 1960-х низку великих монументальних робіт у Донецьку, Києві, Краснодоні. Це був той випадок, коли батьки знайшли свою нішу в офіційному мистецтві. І показово, що у 1968-1970 роках виконували одне з найбільших замовлень — оформлення Меморіального комплексу в Краснодоні.

О.ЗАРЕЦЬКИЙ, син А. Горської

Я читал ей стихи свои…

Анатолий РОМАНЕНКО

Друг мой был и красив, и статен,
И девчонка ему подстать:
Синь в глазах, голубое платье
И волос серебристая прядь.

А походка прекрасней лани:
Так уж царственна, так легка —
Я ходил за ней, как в тумане,
Восхищался издалека.

И любил безответно, нежно,
И стихи слагал в ее честь,
А себя лелеял надеждой,
Что смогу ей стихи прочесть.

И считал: другу дал Бог счастье,
Дал девчонке глаза — синь небес,
И кусочек небес на платье —
Только друга попутал бес…

Свое счастье друг не увидел,
И его не бросило в дрожь,
Когда он ее так обидел,
Словно сунул под сердце нож…

…Нас болезни не выбирают —
Молод ты или очень стар:
Друг свое плечо не подставил
И в беде опорой не стал.

Оттолкнул ее, отфутболил,
Как в футболе пинают мяч,
И оставил с душевной болью —
Иль кричи, иль стони, иль плачь…

Потерял я ее из вида:
Улетела в чужую даль,
Чтобы там залечить обиду,
Успокоить в душе печаль.

А Дружковка была на месте:
Парк гудел, оглушая окрест,
И играли старые песни,
И гремел, и гремел оркестр.

И кружились в угаре пары,
И мелькали сплетенья рук…
И короткою стала память:
Вел другую по кругу друг.

На душе было мутно и гадко
Грудь сжималась в тыщу оков —
Мне казалась мертва танцплощадка
Без звенящих ее каблучков…

Унеслося почти полстолетья,
Нам на помощь пришел вокзал —
Я ее, словно юность, встретил,
Не поверив своим глазам.

— Ты? Жива! Вот и слава Богу!
И, как видишь, я еще жив…
Мимо дома вела дорога —
Возле окон не раз кружил!

— Постучал бы?!
— Видимо, шутишь?
Разве мог постучать я к тебе?
Друг, казалось, стал вечным спутником,
Поселившись в твоей судьбе.

— Как живешь?
— Давит возраст, милый,
С каждым годом все меньше сил,
От родных остались могилы,
А живые приходят в сны…

Подходя к ее ветхому дому,
Уронил: «Друг прощен или нет?»
Пожалел, что струну затронул,
От которой в душе был след.

…Пили чай. Возвращались дни,
Оживали и лица, и даты…
Я читал ей стихи свои —
Посвященные ей когда-то.


Читать дальше

№49 (211) 9 декабря 2013 г
№48 (210) 2 декабря 2013 г
№47 (209) 25 ноября 2013 г
№46 (208) 18 ноября 2013 г
№45 (207) 11 ноября 2013 г
№44 (206) 4 ноября 2013 г
№43 (205) 28 октября 2013 г
№42 (204) 21 октября 2013 г
№41 (203) 14 октября 2013 г
№40 (202) 7 октября 2013 г
№39 (201) 30 сентября 2013 г
№38 (200) 23 сентября 2013 г
№37 (199) 16 сентября 2013 г
№36 (198) 9 сентября 2013 г
№35 (197) 2 сентября 2013 г
№34 (196) 26 августа 2013 г
№33 (195) 19 августа 2013 г
№32 (194) 12 августа 2013 г
№31 (193) 5 августа 2013 г
№30 (192) 29 июля 2013 г
№29 (191) 22 июля 2013 г
№27 (189) 8 июля 2013 г
№26 (188) 24 июня 2013 г
№25 (187) 17 июня 2013 г
№24 (186) 10 июня 2013 г
№23 (185) 3 июня 2013 г
№22 (184) 27 мая 2013 г
№21 (183) 20 мая 2013 г
№20 (182) 13 мая 2013 г
№19 (181) 6 мая 2013 г
№18 (180) 29 апреля 2013 г
№17 (179) 22 апреля 2013 г
№16 (178) 15 апреля 2013 г
№15 (177) 8 апреля 2013 г
№14 (176) 1 апреля 2013 г
№13 (175) 25 марта 2013 г
№12 (174) 18 марта 2013 г
№11 (173) 11 марта 2013 г
№10 (172) 4 марта 2013 г
№9 (171) 25 февраля 2013 г
№8 (170) 18 февраля 2013 г
№7 (169) 11 февраля 2013 г
№6 (168) 4 февраля 2013 г
№5 (167) 28 января 2013 г
№4 (166) 21 января 2013 г
№3 (165) 14 января 2013 г
№2 (164) 6 января 2013 г
№1 (163) 1 января 2013 г
№52 (162) 24 декабря 2012 г
№51 (161) 17 декабря 2012 г
№50 (160) 10 декабря 2012 г
№49 (159) 3 декабря 2012 г
№48 (158) 26 ноября 2012 г
№47 (157) 19 ноября 2012 г
№46 (156) 12 ноября 2012 г
№45 (155) 5 ноября 2012 г
№44 (154) 29 октября 2012 г
№43 (153) 22 октября 2012 г
№42 (152) 15 октября 2012 г
№41 (151) 8 октября 2012 г
№40 (150) 1 октября 2012 г
№39 (149) 24 сентября 2012 г
№38 (148) 17 сентября 2012 г
№37 (147) 10 сентября 2012 г
№36 (146) 3 сентября 2012 г
№35 (145) 27 августа 2012 г
№34 (144) 20 августа 2012 г
№33 (143) 13 августа 2012 г
№32 (142) 6 августа 2012 г
№31 (141) 30 июля 2012 г
№30 (140) 23 июля 2012 г
№29 (139) 15 июля 2012 г
№28 (138) 9 июля 2012 г
№27 (137) 2 июля 2012 г
№26 (136) 25 июня 2012 г
№25 (135) 18 июня 2012 г
№24 (134) 11 июня 2012 г
№23 (133) 04 июня 2012 г
№22 (132) 28 мая 2012 г
№21 (131) 21 мая 2012 г
№20 (130) 14 мая 2012 г
№19 (129) 6 мая 2012 г
№18 (128) 30 апреля 2012 г
№17 (127) 23 апреля 2012 г
№16 (126) 16 апреля 2012 г
№15 (125) 9 апреля 2012 г
№14 (124) 2 апреля 2012 г
№13 (123) 26 марта 2012 г
№12 (122) 19 марта 2012 г
№11 (121) 12 марта 2012 г
№10 (120) 5 марта 2012 г
№9 (119) 27 февраля 2012 г
№8 (118) 20 февраля 2012 г
№7 (117) 13 февраля 2012 г
№6 (116) 6 февраля 2012 г
№5 (115) 30 января 2012 г
№4 (114) 23 января 2012 г
№3 (113) 16 января 2012 г
№2 (112) 9 января 2012 г
№1 (111) 2 января 2012 г
№52 (110) 26 декабря 2011 г
№51 (109) 19 декабря 2011 г
№50 (108) 12 декабря 2011 г
№49 (107) 05 декабря 2011 г
№48 (106) 28 ноября 2011 г
№47 (105) 21 ноября 2011 г
№46 (104) 14 ноября 2011 г
№45 (103) 7 ноября 2011 г
№44 (102) 31 октября 2011 г
№43 (101) 24 октября 2011 г
№42 (100) 17 октября 2011 г
№40 (98) 3 октября 2011 г
№39 (97) 26 сентября 2011 г
№38 (96) 19 сентября 2011 г
№37 (95) 12 сентября 2011 г
№36 (94) 5 сентября 2011 г
№35 (93) 29 августа 2011 г
№34 (92) 22 августа 2011 г
№33 (91) 15 августа 2011 г
№32 (90) 08 августа 2011 г


Адрес редакции газеты "Наша Дружковка": 84205, г. Дружковка, ул. Ленина, 26, 2-й этаж, комн. 7, тел. 4-24-32, E-mail: k0nstantin-evdokimov(#)rambler.ru Подписной индекс 95327
Мнение авторов не всегда совпадает с мнением редакции газеты.

При использовании материалов сайта в интернете, активная гиперссылка http://stavgkh.ru/ обязательна.
При перепечатке информации сайта, ссылка на http://stavgkh.ru/ обязательна.