ГОРОДСКАЯ ЕЖЕНЕДЕЛЬНАЯ ГАЗЕТА
   
Главная страница №51 (109) 19 декабря 2011 г.

  НАША ИСТОРИЯ

Наша Дружковка

Вы еще не купили
новый "Справочник - путеводитель" по Дружковке?


Дружковка-Путеводитель

Это:
- самые точные карты поселков и микрорайонов;
- 650 географических объектов;
- круглосуточные аптеки, универсальные телефоны-автоматы, опорные пункты милиции, стоянки такси, важнейшие госучреждения, заводы;
- около 100 предприятий малого и среднего бизнеса, их адреса и телефоны;
- новейгие сведенья по истории Дружковки и количеству населения.

А кроме этого - прекрасный дизайн, офсетная печать, цветной вкладыш и цветная ламинированая обложка.

Такого Дружковка еще не видела!

Цена одного путеводителя -
8 гривен.
Спрашивайте у распространителей и в специализированных магазинах "Канцтовары".
В редакции газеты "НАША ДРУЖКОВКА"(ул. Ленина, 26) вы можете приобрести новый путеводитель за наличный и безналичный расчет.
Тел. (06267) 4-24-32.

Дружківку заснували маги

Владислав МАРКО
З старшиною Їде в чорній свиті
Сам полковник Компанійський,
Характерник із Січі (Т.Шевченко)

У газеті «Наша Дружківка» за 5 грудня була надрукована глава зі збірки «Православ`я Бахмутського повіту у XVIII столітті», де йдеться про історію нашого міста. Взятися за написання статті мене надихнули такі рядки з цього документу: «В Паршаківці та Дружківці сиділо декілька перестарілих запорожців-куралесов, характерників, харцизів — котрі, знаходячись у таємних зносинах з козаками бахмутськими та маяцькими, діями своїми лякали, вражали, дивували та жахали з`являючуюся в цій місцевості орду (переклад мій — В.М.). Звісно, кожного запорожця можна було назвати і куролесом, і харцизом, і рубакою, і відчайдухою, але присутність козаків-характерників серед тих, хто жив в старі часи в нашій місцевості, змушує по-інакшому відноситися до історії Дружківки. Достатньо лише сказати, що ніколи на Запорізькій Січі кількість характерників не перебільшувала 5-6 осіб, а разом з їхніми учнями — 10-12 (свої знання характерник передавав лише одній людині). Тож хто такі характерники?

Великий тлумачний словник сучасної української мови каже: «Характерник — чаклун, чарівник». Щоб зрозуміти, хто такі характерники і звідки вони пішли, треба зануритися у глибину віків. Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину жили арійські племена, частина з яких у другому тисячолітті до н.е. вирушила до Індії, а частина лишилася на місці. Мовою індоарійців був санскрит. В санскриті «харе/хара» означає «божа снага». Тобто так називали людей, хто володів надлюдськими здібностями. Естафету таємних древніх знаннь від арієв (тобто орієв, орачів) підхопили волхви України-Русі. Після хрещення Русі переслідувані князями та греками волхви, жерці і воїни-охоронці храмів об`єднувались у громади і у віддалених від великих міст місцях почали створювати січі (сікти, засіки). Тож козаки-характерники — це нащадки волхвів та спадкоємці їхніх таємних знаннь.
Доказом того, що багато хто з характерників не був християнином, було те, що «їх ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму». Декотрим навіть забивали у груди кілок, щоб вони по смерті не вставали, та найчастіше їх ховали обличчям вниз. Одне таке поховання було знайдено в 1936 році біля с.Архангельськ Ясинуватського району.
А зараз найцікавіше — що могли характерники? Силою погляду повертали назад ворога, при повному штилі заповняли вітром вітрила козацьких «чайок», замовляли козаків від куль та щабель, «відв`язували від мерця», відкривали без ключів замки, сіяли поміж ворогами відчуття жаху, плавали на човнах по землі, переходили через річки по сукну, брали в руки розпечені ядра, годинами перебували на дні річки, вилазили з зав`язаних, або навіть зашитих мішків, «перекидалися» у тварин, дерева та кущі, «входили духом» у тварин і після «енергетичного злиття» мали вірних помічників серед звірів та птаства. Крім того, кожен характерник був неперевершеним майстром рукопашного бою, секретам якого вони навчали запорожців. Серед характерників були такі чаклуни, які, вплинувши на психіку ворога, заворожували його і вивідували військові таємниці або на відстані могли залякати ворогів. Під час бою, входячи в бойовий транс, характерники, озброєні двома шаблями, вітряками врубувалися у лави ворогів і якщо падали, то тільки від повної втоми.
Типовим характерником був отаман Іван Сірко, який брав участь у 55 битвах і завжди виходив переможцем. По його заповіту, після смерті запорожці відрубали йому праву руку і приторочили до прапору — ця рука довго ще приносила їм перемогу. Крім того, характерники були неперевершеними лікарями, травниками та костоправами. Французський фортифікаційний інженер Гійом Боплан був здивований «незрозумілими» діями козацьких магів-цілителів, які буквально з того світу повертали поранених та хворих. Перш, ніж лікувати козака, характерник відправлявся у світ мертвих, щоб дати викуп вбитим цим козаком ворогам. Коли характерника ховали не по належному обряду, наступного дня він, вилізши з могили, тинявся повсюди живим мертвяком. І це не фантазіїї і не вигадки, бо багато іноземців описали все документально. Знав про можливості характерників і Микола Васильович Гоголь, зобразивши у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» запорожця Пацюка.
І хоч були характерники чаклунами та ворожбитами, козаки шанували їх. Польський історик Папроцький, описуючи похід гетьмана Зборовського у Молдавію 1583 року, наводить такий факт: під час преговорів один з козаків не втримався і вистрелив у татарина. Зборовський обурився і хотів стратити винуватця, але цьому спротивилось усе військо, бо той козак був характерником.
Поляк Корятович згадував, що не один раз польські жовніри бачили, як гайдамаки збирали з себе кулі, які попадали їм у груди або обличчя, і кидали назад у ворога. Вони були «замовлені» присутнім серед них характерником. Церква вважала, що характерники спілкуються з чортом, а вони у свою чергу вірили в Бога і водночас з чортом під руки ходили. Дивні вони були, але великі справи робили. А потім гріхи замолювали перед Богом — в рай прагнули, хоча і пекла не боялися...
То що ж привело у нашу місцевість козака-характерника Дружко? Так-так, саме одного із характерників (а разом з учнем двоє). Бо їх не так вже було і багато — на одне покоління українців не більше двадцяти характерників.
Схоже, що Дружко проходив тут службу у сторожевому пікеті — місцевість йому сподобалась (місця з великою енергетикою вони відчували добре), і, досягши похилого віку, він оселився поблизу Торця, збудувавши собі зимівник. Згодом до нього підсусідилися інші запорожці. У 1768-69 роках вони відстояли та відбили набіги орд. У тому числі орду Агі, яка, пограбувавши Бахмут, йшла через нашу місцевість. Багато хто з людоловів знайшов свою смерть біля Гадючого шпилю у болоті. Відчуваючи, що під захистом запорожців можна спокійно жити і працювати, тут після 1773 року осіло кілька родин української нації, тобто гречкосіїв. З того і пішла Дружківка...
Найвідомішими характерниками були віщий Олег, волхв Всеслав Полоцький, Байда Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Гнат Голий, Іван Гонта, чорнокнижник Кореля, Кравчина, Гайдук, Джерелівський, Канцибера.
Щоб якось уявити собі характерника Дружка, треба подивитись на картину «Мамай». Сидить козак Мамай, по-козацьки схрестивши ноги, у позі духовного воїна, у стані молитви, медитації. Заграє сурма — скочить козак на коня і полетить на ворогів чи то соколом, чи то хвилею морською...
Таким я і бачу майбутній пам’ятник засновнику нашого міста.

Выйду в степь дружковскую

Анатолий Панасейко

Раз в году, на пике лета, иду в степь. Иду в приподнятом настроении. Как в храм. И не улыбайся, читатель, снисходительно. Разве степи, леса, горы - не храмы?

Взобравшись на гору, оборачиваюсь на панораму Дружковки. В предрассветной дымке таинственно мерехтят силуэты стройных микрорайонов, зеленые массивы поселков, серебристые ленты речек…
Изумительное зрелище!
Отдохнув и насладившись увиденным, прямую к роще, к своим любимым дубам.
Я в большой обиде за некоторые старинные высказывания об этих богатырях. Это ж надо додуматься — тугодума так обзывать! Сравнение, ни в какие ворота не лезущее. А печальное «дал дуба» — просто глупость.
Вообще-то я к своим любимцам за ежегодной данью являюсь: веничками разжиться.
Нет ничего надежнее и увесистее дубового банного веничка.
Крепкий, листастый, вечно зеленый, духмяный.
Особенно, если переложить его веточками полыни и мяты.
Тут же запасаюсь и полынкой.
И опять-таки хочется заступиться за это чудо-дерево.
Да, да — благодарные предки наши называли эту целительницу божьим деревом, мужичком-бодрячком.
И поэтому обидно такое изречение: «Чужая жена лебедушка, а своя — полынь горькая».
Здесь же заодно и дерезы нарублю. Двор мести.
Эту симпатичную палочку-выручалочку предки, спасибо, не удосужились унизить. Только придумали целую дюжину многозначащих псевдонимов: дерябка, цепляка, древесный зверобой…
Навьючив три увесистых оберемка на старого друга - велосипед, осторожно спускаюсь к родному гнездовью.
С приятно зудящими ногами и умиротворенной душой

 


Читать дальше

№49 (211) 9 декабря 2013 г
№48 (210) 2 декабря 2013 г
№47 (209) 25 ноября 2013 г
№46 (208) 18 ноября 2013 г
№45 (207) 11 ноября 2013 г
№44 (206) 4 ноября 2013 г
№43 (205) 28 октября 2013 г
№42 (204) 21 октября 2013 г
№41 (203) 14 октября 2013 г
№40 (202) 7 октября 2013 г
№39 (201) 30 сентября 2013 г
№38 (200) 23 сентября 2013 г
№37 (199) 16 сентября 2013 г
№36 (198) 9 сентября 2013 г
№35 (197) 2 сентября 2013 г
№34 (196) 26 августа 2013 г
№33 (195) 19 августа 2013 г
№32 (194) 12 августа 2013 г
№31 (193) 5 августа 2013 г
№30 (192) 29 июля 2013 г
№29 (191) 22 июля 2013 г
№27 (189) 8 июля 2013 г
№26 (188) 24 июня 2013 г
№25 (187) 17 июня 2013 г
№24 (186) 10 июня 2013 г
№23 (185) 3 июня 2013 г
№22 (184) 27 мая 2013 г
№21 (183) 20 мая 2013 г
№20 (182) 13 мая 2013 г
№19 (181) 6 мая 2013 г
№18 (180) 29 апреля 2013 г
№17 (179) 22 апреля 2013 г
№16 (178) 15 апреля 2013 г
№15 (177) 8 апреля 2013 г
№14 (176) 1 апреля 2013 г
№13 (175) 25 марта 2013 г
№12 (174) 18 марта 2013 г
№11 (173) 11 марта 2013 г
№10 (172) 4 марта 2013 г
№9 (171) 25 февраля 2013 г
№8 (170) 18 февраля 2013 г
№7 (169) 11 февраля 2013 г
№6 (168) 4 февраля 2013 г
№5 (167) 28 января 2013 г
№4 (166) 21 января 2013 г
№3 (165) 14 января 2013 г
№2 (164) 6 января 2013 г
№1 (163) 1 января 2013 г
№52 (162) 24 декабря 2012 г
№51 (161) 17 декабря 2012 г
№50 (160) 10 декабря 2012 г
№49 (159) 3 декабря 2012 г
№48 (158) 26 ноября 2012 г
№47 (157) 19 ноября 2012 г
№46 (156) 12 ноября 2012 г
№45 (155) 5 ноября 2012 г
№44 (154) 29 октября 2012 г
№43 (153) 22 октября 2012 г
№42 (152) 15 октября 2012 г
№41 (151) 8 октября 2012 г
№40 (150) 1 октября 2012 г
№39 (149) 24 сентября 2012 г
№38 (148) 17 сентября 2012 г
№37 (147) 10 сентября 2012 г
№36 (146) 3 сентября 2012 г
№35 (145) 27 августа 2012 г
№34 (144) 20 августа 2012 г
№33 (143) 13 августа 2012 г
№32 (142) 6 августа 2012 г
№31 (141) 30 июля 2012 г
№30 (140) 23 июля 2012 г
№29 (139) 15 июля 2012 г
№28 (138) 9 июля 2012 г
№27 (137) 2 июля 2012 г
№26 (136) 25 июня 2012 г
№25 (135) 18 июня 2012 г
№24 (134) 11 июня 2012 г
№23 (133) 04 июня 2012 г
№22 (132) 28 мая 2012 г
№21 (131) 21 мая 2012 г
№20 (130) 14 мая 2012 г
№19 (129) 6 мая 2012 г
№18 (128) 30 апреля 2012 г
№17 (127) 23 апреля 2012 г
№16 (126) 16 апреля 2012 г
№15 (125) 9 апреля 2012 г
№14 (124) 2 апреля 2012 г
№13 (123) 26 марта 2012 г
№12 (122) 19 марта 2012 г
№11 (121) 12 марта 2012 г
№10 (120) 5 марта 2012 г
№9 (119) 27 февраля 2012 г
№8 (118) 20 февраля 2012 г
№7 (117) 13 февраля 2012 г
№6 (116) 6 февраля 2012 г
№5 (115) 30 января 2012 г
№4 (114) 23 января 2012 г
№3 (113) 16 января 2012 г
№2 (112) 9 января 2012 г
№1 (111) 2 января 2012 г
№52 (110) 26 декабря 2011 г
№51 (109) 19 декабря 2011 г
№50 (108) 12 декабря 2011 г
№49 (107) 05 декабря 2011 г
№48 (106) 28 ноября 2011 г
№47 (105) 21 ноября 2011 г
№46 (104) 14 ноября 2011 г
№45 (103) 7 ноября 2011 г
№44 (102) 31 октября 2011 г
№43 (101) 24 октября 2011 г
№42 (100) 17 октября 2011 г
№40 (98) 3 октября 2011 г
№39 (97) 26 сентября 2011 г
№38 (96) 19 сентября 2011 г
№37 (95) 12 сентября 2011 г
№36 (94) 5 сентября 2011 г
№35 (93) 29 августа 2011 г
№34 (92) 22 августа 2011 г
№33 (91) 15 августа 2011 г
№32 (90) 08 августа 2011 г


Адрес редакции газеты "Наша Дружковка": 84205, г. Дружковка, ул. Ленина, 26, 2-й этаж, комн. 7, тел. 4-24-32, E-mail: k0nstantin-evdokimov(#)rambler.ru Подписной индекс 95327
Мнение авторов не всегда совпадает с мнением редакции газеты.

При использовании материалов сайта в интернете, активная гиперссылка http://stavgkh.ru/ обязательна.
При перепечатке информации сайта, ссылка на http://stavgkh.ru/ обязательна.